Красноїльська громада
Сторожинецький район, Чернівецька область

Історична довідка

Красноїльськ — селище міського типу (з 1968 р.), центр селищної Ради. Розташований за 25 км від районного центру. Через Красноїльськ протікає ріпка Сіретель (притока Малого Сірету). До найближчої залізничної станції Чудей — 8 км. Між селищем, районним і обласним центрами існує автобусне сполучення. Населення — 6342 чоловіка. Селищній Раді підпорядковане село Стара Красношора.

Перша письмова згадка про Красноїльськ датується 1431 роком. Згідно з нею, тодішнє село називалося Красною (від слова красна — гарна) і поділялося на дві частини. Нижня, розташована за Сіретелем, належала Путнянському монастиреві, а верхня — різним власникам. У 1696 році верхню частину купив поляк із Гродно Олександр Їльський, і вона почала називатися Красною Їльського. Нижня частина мала назву Красна Путна. В 1947 році обидві частини злилися в один населений пункт, який і називається тепер Красноїльськом.

Селяни обох частин села терпіли важкий гніт турецьких поневолювачів, відбували панщину та сплачували натуральні повинності феодалам. Після захоплення Буковини австрійськими феодалами земля належала релігійному фонду та поміщикам, а кожний залежний від них селянин, відповідно до закону Г. Гіки, відбував панщину, працював два дні на ремонті поміщицьких млинів, сплачував десятину та державні податки, а також виконував багато інших повинностей. У панщинні дні (4 дні — весною, 4 дні — літом і 4 — зимою) поміщик мав право примусити селянина виконувати будь-яку роботу від зорі до зорі. Якщо той з якихось причин не міг вийти на панщину сам, то повинен був, за згодою поміщика, найняти замість себе когось іншого або заплатити панові певну суму грошей. Визначалася, звичайно, і денна норма виробітку. Здебільшого на її виконання доводилося затрачати два, а то й більше днів.

У XVIII столітті до Красноїльська переселилося кілька родин німецьких колоністів. 1793 року вони заснували поблизу села, у лісі, гуту. На початку XIX століття її розширили, й вона почала виробляти листове та порожнисте скло. Тут працювало 40 скловарів, 3 плавильники, 40 помічників та 18 пакувальників. Продукція гути не лише задовольняла потреби внутрішнього ринку, а й вивозилася до Молдавії, Галичини і навіть Туреччини.

Однак становище основного населення Красноїльська і далі залишалося тяжким — поміщицька експлуатація та політичний гніт не послабились. З умови, складеної між общиною і поміщиком 12 листопада 1824 року, видно, що кожний селянин, крім панщини, мусив возити сіль із села Качика, орати, сіяти і обробляти панську землю, косити та збирати сіно, здавати десятину. Різними способами поміщик збільшував панщину. Зокрема, він підвищував норму виробітку і цим доводив панщину до 46 днів на рік і більше.

Селяни несли також і тягар державних податків.

Доведені до відчаю, вони писали скарги на поміщиків у всі урядові установи. Але ті були глухими до них. В зв’язку з цим селяни переходили до більш активних форм боротьби. Вони тікали в Карпати, до Молдавії та інших країн. Тільки 1815 року до Молдавії втекло 11 кріпаків. Жителі села брали участь в опришківському русі. До загону, що діяв під проводом Мирона Штолюка, входило кілька красноїльських бідняків.

Чим далі, то все більше селяни втрачали землю. У 1847 році, наприклад, трьом поміщикам Красноїльська належало 10 093 йохи землі, тоді як 1620 селян користувалася 2121 йохом, а 25 бідняків не мали жодного йоха1. Роки, які передували революції 1848 року, були періодом різкого погіршення становища трудящих Красноїльська, чому, зокрема, сприяв недорід 1847 року. Класові суперечності в цей час ще більше загострилися. Селяни почали захоплювати поміщицькі землі, ліси, пасовиська, відмовилися виконувати панщину.

Власті вирішили придушити народний рух збройною силою.

Один з військових загонів було надіслано 1848 року до Крас-нопутни. Однак біднота продовжувала боротьбу далі. В червні 1848 року вона захопила зброю, що зберігалася на складі домінії.

Після реформи 1848 року основна маса землі залишилась у поміщиків. Процес обезземелення селян навіть посилився.

Якщо в 1847 році 28 господарств володіли наділами понад 20 йохів, то в 1865 році їх стало вчетверо менше. Кількість середняцьких господарств, які мали наділи до 20 йохів, тоді ж зменшилася з 8 до 3. Зате кількість господарств, в яких ділянки були менші за 2 йохи, збільшилася з 32 до 50.

Пограбування селян під час реформи призвело до зростання заборгованості їх господарств, що загрожувало їм продажем з молотка. Так, 30 листопада 1866 року рішенням Чернівецького крайового суду було продано господарство В. К. Ісопела, який заборгував 125 флоринів. У користуванні В. Ісопела знаходився будинок та 2 фальчі 60 пражин землі.

З розвитком капіталізму в Красноїльську відкриваються нові підприємства. 1851 року збудовано ще одну гуту, а також поташню. Величезні ліси зумовили розвиток лісопромислів. За деякий час поміщик Стирча встановив дві парові лісопильні рами, на базі яких почала розвиватися деревообробна промисловість. Робочий день на цих підприємствах тривав по 12—14 годин. Проникнення капіталістичних відносин на село прискорювало процес диференціації селянства, основна частина якого переходила в ряди пролетарів і напівпролетарів. 1890 року тут проживало 4194 чоловіка. Більшість селянських господарств мали наділи від 0,2 до 2 га землі, тоді як 4802 га землі перебувало у володінні трьох поміщиків.

Безземельні й малоземельні селяни змушені були шукати заробітку за кордоном. 1897 року серед 33 емігрантів, які виїхали з Сторожинецького повіту до Канади, 7 були вихідцями з Красноїльська, а в 1898 році з 8 чоловік, що виїхали з повіту, 3 були уродженцями цього села. До 1913 року звідси емігрувало 77 чоловік.

Залишивши рідні місця, емігранти зазнавали великих бідувань. Про їх становище свідчать листи з Канади. Емігрант К. Геник, наприклад, закликав земляків, щоб вони «не продавали своє господарство і не кидали свій край без докладного знання, куди і на що йдеш. Се добре нехай собі кожний запам’ятає».

Зростала й селянська заборгованість банкам та лихварям, а також недоїмки по державних податках. 1909 року з 896 дворів іпотечні борги мали 298 дворів. Навіть газета «Буковина» в 1918 році визнавала: «Більш, як три чверті селянської землі було обтяжено боргами».

Поміщицька земля оброблялася працею найбіднішого селянства, яке змушене було продавати свою робочу силу заради шматка хліба. За тяжку працю поденщик одержував 30 крейцерів на день. Газета «Буковина» в 1909 році відзначала, що «у нас в цьому смислі, ще й тепер панує панщина, хоч і без батогів, але тим гірше, бо голод і холод б’ють більше ніж батоги».

Тяжке соціально-економічне становище селян штовхало їх і на активні форми боротьби. Під впливом революції 1905—1907 рр. у Росії виступи проти експлуатації посилюються. 1907 року в Красноїльську відбувся страйк робітників, які вимагали зменшення робочого дня до 10 годин і підвищення заробітної плати. Наступного року спалахнуло заворушення сільської бідноти, яка зажадала, щоб земля належала тим, хто на ній працює.

Результатом соціального гніту була і неписьменність жителів села. Першу школу в Красноїльську відкрито ще 1820 року, але навчання в ній проводилося німецькою мовою, тому більшість дітей не відвідувала її.

Відкриття сільської школи австрійські власті всіляко гальмували. 20 років (з 1817 по 1837) велося листування між бюрократичними установами краю про школу з рідною мовою викладання, але успішно розв’язати це питання тоді так і не вдалося. Її було відкрито лише в 1904 році. Та на 160 дітей виділили всього-навсього 2 вчителі.

Не зверталось уваги й на охорону здоров’я трудящих. Тут не було жодного медичного працівника. 1871 року весь Сторожинецький повіт обслуговували один лікар і два чоловіка середнього медичного персоналу. Не дивно, що кожна друга новонароджена дитина помирала.

Перша світова війна принесла нові страждання мешканцям Красноїльська. Тому вони виступали проти мобілізації до австрійської армії, ухилялися від будівництва воєнних споруд тощо. Перемога Лютневої революції в Росії посилила антивоєнні виступи. На початку жовтня 1917 року селяни почали захоплювати поміщицький хліб на полі, сіно на луках і розподіляти між собою.

Трудящі села, як і всього краю, вітали перемогу Великої Жовтневої соціалістичної революції.

З приходом румунських окупантів становище селян значно погіршало. Великі податки непосильним тягарем лягли насамперед на бідноту. Господарство, яке мало 3,5  га землі, сплачувало 2200 лей на рік. Газета «Гласул Буковиней» відзначала: «Великі злидні в селах, а податкові агенти продають з торгів майно бідняків: одяг, подушки, єдину корову… народ проклинає уряд і з нетерпінням чекає того часу, коли зможе гнати його в шию».

Злидні й податки змушували селян продавати свій урожай за безцінь. Внаслідок цього ціни на продукти сільського господарства знижувалися, а на промислові товари щороку зростали. Щоб купити кілограм солі, слід було продати 3 кг зерна або 10 яєць. За одну коробку сірників платили 2 леї.

Становище трудящих Красноїльська не поліпшилось і після аграрної реформи 1921—1926 рр. Кращі землі, як і раніше, належали поміщикам і колоністам. За даними 1940 року, тільки німецькі колоністи Красноїльська володіли 213 гектарами.

Бідні грунти, недостача сільськогосподарського реманенту й робочої худоби булл причиною низької продуктивності селянських господарств. Незважаючи на сприятливі умови для розвитку тваринництва, поголів’я великої рогатої худоби не зростало, а навіть скорочувалося, оскільки більшість пасовиськ і луків теж була в руках поміщиків та колоністів.

У тяжкому становищі перебували й робітники лісопильного заводу, власником якого був німець М. Розенберг. Одержання максимального прибутку він забезпечував шляхом жорстокої експлуатації. Тривалість робочого дня на підприємстві доходила до 14, а на лісорозробках — до 18 годин. Реальна заробітна плата робітників постійно зменшувалася. В 1926 році вона становила 74 проц. від рівня 1913 року. Нестерпні умови праці й свавілля власника заводу спричинили страйк деревообробників. У жовтні 1928 року робітники створили касу взаємодопомоги й обрали страйковий комітет. Очолив його І. К. Амброс. Всі до одного припинили вони роботу. Намагаючись зірвати страйк, директор заводу запросив до себе І. К. Амброса і запропонував йому 20 тисяч лей. «Ці гроші,— відповів той,— зароблені нашими мозолястими руками, не зігріють ні мене, ні дітей моїх». Адміністрація змушена була піти на поступки. Робітники добилися восьмигодинного робочого дня. Але власник заводу відповідно скоротив і заробітну плату. Тоді в червні 1929 року деревообробники ще раз застрайкували. Знову погасли парові котли, на воротах стали пікетники. Єдність дій і згуртованість робітників примусили хазяїна й тепер відступити.

Під час світової економічної кризи 1929—1933 рр. деревообробний завод у Красноїльську було продано румунському підприємцеві і поміщикові Н. Маврокордату. Новий власник весь тягар економічної кризи вирішив перекласти на плечі робітників, намагаючись знову знизити заробітну плату й збільшити робочий день.

Погіршення становища трудящих й зростання безробіття вели до нових класових битв.

Не звертали уваги румунські власті’ й на освіту та медичне обслуговування населення. Переважна більшість дітей зовсім не відвідувала школу, решта — здебільшого кидала її задовго до закінчення строку навчання. Жителі села навіть у разі найтяжчих захворювань не могли звертатися по допомогу до лікарів, адже лише за медичний огляд потрібно було заплатити 500 лей. Лікувально-профілактична робота не провадилася. Це призводило до того, що такі інфекційні хвороби, як дифтерія, висипний тиф та багато інших щороку лютували в селі. Не було тут жодної культосвітньої установи.

Житель Красноїльська С. К. Туняк так розповідає про минуле: «Убогі хатини вгрузли в землю під тягарем злиднів. Крізь маленькі закурені шибки ледве пробивалося сонце. В оселях панувала крайня бідність.

На цьому сумному фоні красувався великий двоповерховий будинок капіталіста Маврокордата. Численні покої прикрашали дорогі меблі, килими. В його володінні було майже 4 тисячі га кращих земель, пасовиськ і лісів.

Ось на цих паразитів-кровопивців і гнули свої спини ті, очі яких не висихали від сліз, ті, кому мізерних заробітків на панському полі не вистачало навіть на їжу. Про одяг нічого й говорити. Постоли та сардак — таку «розкіш» дозволяв собі буковинський селянин. Правда, у крамницях ми бачили і оксамит, і шовк та інші дорогі речі. Та все це було недоступним для простого люду, бо коштувало великі гроші».

З тяжкого становища селян Красноїльська могла вивести лише Радянська влада. Про це мріяли, цього чекали трудівники села.

День 28 червня 1940 року став поворотним у житті красноїльчан. З перших днів визволення, користуючись правами, наданими Радянською Конституцією, селяни почали будувати нове життя, організовувати народні органи управління.

В липні 1940 року в Красноїльську було створено сільську Раду, яку очолив І. Н. Даричук. Сільська Рада виникла і в другій частині села — Краснопутні, головою якої став А. В. Плешко3. Активну участь в організації радянських установ на селі брали Н. К. Перчик, В. Г. Деркач, А. І. Герман, К. М. Митрик та інші.

Сільські Ради провели велику роботу щодо виконання Указів Президії Верховної Ради СРСР від 15 серпня 1940 року. На підставі них було націоналізовано деревообробний комбінат, куди входили лісопильний завод і фанерна фабрика.

Споконвіку трудівники села мріяли про землю й боролися за неї. Але ця боротьба раніше була безуспішною. Тепер Радянська влада безплатно передала селянам землю, що належала поміщикам. Восени 1940 року переселено до Німеччини німецьких колоністів. їх землі теж одержали жителі Красноїльська.

Було проведено реорганізацію промислових підприємств. Велике значення мала допомога коштами, устаткуванням, сировиною, паливом, а також висококваліфікованими кадрами, подана Радянською державою. На час націоналізації деревообробного комбінату тут працювало 252 робітники. Незабаром кількість робітників на лісопильному заводі зросла до 400, а на фабриці — до 420.

Докорінно змінилося становище робітників. На комбінаті був встановлений 8-годинний робочий день, трудящі одержали гарантоване право на працю, освіту, матеріальне забезпечення в разі хвороби і втрати працездатності.

Наділення селян землею, допомога тяглом і реманентом, насінням тощо сприяли піднесенню матеріального рівня його трудівників. Проте домогтися крутого піднесення сільськогосподарського виробництва можна було лише на базі колективізації. З цією метою під час весняної сівби 1941 року в Красноїльську було створено 49 супряжних груп. Організація їх сприяла не тільки успішному проведенню сівби та збирання врожаю, а й вихованню селян, прищепленню їм перших навичок колективної праці.

Велика робота проводилася в селі в галузі народної освіти. Після визволення було відкрито дві школи, які охопили навчанням всіх дітей шкільного віку. Крім цього, організували школу для малописьменних селян.

Відкрилися аптека, амбулаторія, а також здоровпункт для робітників деревообробного комбінату. З липня по грудень 1940 року з 4877 жителів Красноїльська кваліфіковану медичну допомогу дістали 1500 чоловік.

Кожний день нового, радянського життя приносив трудящим нові й нові успіхи в соціалістичному будівництві, в піднесенні їх матеріального добробуту та культурного рівня.            .

Напад фашистської Німеччини на Радянський Союз перервав мирне будівництво. 6 липня 1941 року Красноїльськ окупували румунські загарбники. Понад 33 місяці жителі села томились у фашистській неволі. Гітлерівські лакеї чинили нечувані знущання над мирним населенням. Повернулися колишні власники. Загарбники розпочали масове винищення радянських людей. У Краснопутній 7 липня 1941 року окупанти заарештували 18 чоловік. Усіх їх відправлено до Чудейського табору смерті. З чоловіка того дня було розстріляно, а одного розірвано конем на шматки. На роботи до Німеччини фашисти забрали 31 чоловіка. У Красноїльську окупанти схопили 23 жителів і теж кинули до Чудейського табору, де вони й загинули. Насильно було вигнано в фашистське рабство 138 чоловік.

Але репресії не могли залякати трудящих. На кожному кроці вони чинили опір загарбникам: саботували накази окупаційних властей, ховали продовольство й. худобу, тікали з дороги, коли їх везли на каторгу до Німеччини. 63 мешканці села воювали на фронтах Великої Вітчизняної війни, 30 з них удостоєні орденів і медалей Союзу РСР. Відступаючи під ударами Червоної Армії, окупанти зруйнували деревообробний комбінат, вивезли 36 залізничних платформ з устаткуванням та продовольством на загальну суму близько 7 млн. карбованців.

30 березня 1944 року 138-а стрілецька дивізія 1-го Українського фронту визволила Красноїльськ від окупантів. Ліквідація наслідків війни стала невідкладним завданням трудящих села. Було відновлено органи Радянської влади. Почалася відбудова зруйнованого окупантами господарства, яка проходила в складних умовах. На деревообробному комбінаті, для відбудови якого потрібно було затратити 375 тис. крб., не вистачало кваліфікованих робітників та інженерно-технічних працівників, сировини та електроенергії. Тут 1945 року працювало лише 85 чоловік.

Проте держава швидко знайшла кошти й високопродуктивне устаткування. Поверталися демобілізовані воїни, і комбінат через короткий час почав справлятися з своїми планами.

Одним з важливих і невідкладних завдань було здійснення соціалістичної перебудови сільського господарства. Районний комітет партії й комуністи села головну увагу звернули на роз’яснювальну роботу.

Велике значення надавалося організації супряг та взаємодопомоги.

6 травня 1948 року в Красноїльську було організовано колгосп «Комсомолець України». Трохи згодом виник колгосп і в Краснопутній, він дістав назву «Радянська Буковина».

У-вересні того року в селі було створено партійну організацію. Комуністи згуртували міцний актив і повели за собою всіх хліборобів на боротьбу за господарське зміцнення молодих колгоспів.

Переконавшись, що у великому господарстві можна повніше використати техніку й краще застосувати досягнення агробіологічної науки, колгоспники виявили бажання організувати укрупнену артіль. До Красноїльського і Краснопутнянського колгоспів було приєднано артіль ім. К. Є. Ворошилова села Старої Красношори. Укрупнене господарство дістало назву «Радянська Буковина». Йому належало 4636 га землі і 1389 га лісу. Над ним узяв шефство деревообробний комбінат. Він подав значну допомогу в підвезенні насіння, мінеральних добрив і в постачанні будівельних матеріалів. Поступово колгосп зміцнювався, розвивався.

Партійна організація, мобілізуючи колгоспників на дальший розвиток виробництва, подбала про правильну розстановку своїх сил і піднесення авангардної ролі комуністів. Це дало змогу більш по-діловому керувати важливими ділянками колгоспного виробництва, що й зумовило істотні успіхи у виконанні виробничих планів. Якщо в 1961 році від усіх галузей господарства колгосп одержав прибутку 157 тис. крб., то в 1965 році — 300 тис. крб. Неухильно зростала врожайність зернових.

Основним напрямом виробничої діяльності колгоспу є тваринництво. Коли 1961 року тут було 794 голови великої рогатої худоби, то 1965 року їх стало 840. Значно зросла і продуктивність тваринництва. В 1965 році прибуток від нього становив 102,2 тис. крб. проти 62,3 тис. крб. в 1961 році.

1967 року працівники сільського господарства Красноїльська трудилися під девізом: «Ювілейному рокові — високий урожай, більше продуктів землеробства і тваринництва!». Успішному здійсненню цього лозунга сприяли рішення березневого (1965 р.) Пленуму ЦК КПРС. На кінець 1967 року колгосп мав 17 тракторів, 3 зернові комбайни, 10 вантажних автомобілів.

Висока механізація основних землеробських робіт, широке застосування добрив й самовіддана праця колгоспників забезпечили і високий урожай, і зростання поголів’я худоби та підвищення її продуктивності. Славний ювілей було відзначено новими успіхами сільських трудівників. Кількість великої рогатої худоби збільшилася до 851, а овець — до 717 голів. Колгосп одержав 425 тис. крб. прибутку.

Зростання громадського господарства привело до дальшого піднесення матеріального добробуту і культурного рівня трудящих. В 1965 році для оплати праці колгоспників було відраховано 150 тис. крб., а в 1967 році — 240 тис. крб. На пенсійне забезпечення, культурно-побутові потреби та преміювання відповідно витрачено 12 890 і 14 824 карбованці.

Зростання грошових прибутків дало змогу збільшити відрахування до неподільних фондів і ширше розгорнути колгоспне будівництво. Лише за останні роки споруджено нову тваринницьку ферму, виробничі процеси на якій повністю механізовано. Тут організовано кабінет зооветнавчання, медичний профілакторій, ветаптеку, червоний куток.

Партійна організація та правління колгоспу виховали цілий загін передовиків, які з року в рік добиваються високих врожаїв сільськогосподарських культур. Бригада, якою керує комуніст С. Г. Ісопел, 1967 року виростила по 18 цнт зернових, в т. ч. пшениці по 22 цнт. Комуністи В. 3. Амброс і І. І. Даричук виробили по 1400— 1600 га умовної оранки на трактор, а комбайнер комуніст В. І Даричук зібрав 300 га зернових.

За високі показники в розвитку господарства Президія Верховної Ради СРСР відзначила Р. Ф. Зеленко і С. І. Герман — орденом «Знак Пошани», ряд колгоспників — медалями.

Поряд з сільським господарством у Красноїльську швидкими темпами розвивається деревообробна промисловість. Колектив комбінату розгорнув боротьбу за підвищення продуктивності праці й технічний прогрес. Два минулі десятиліття порівняно невеликий строк. Але тут сталися разючі зміни. Побудовано нові цехи з сучасним обладнанням: меблевий, струганої фанери та механічний. Стала до ладу нова котельня продуктивністю 30 тонн пари за годину проти 12 тонн в 1960 році. Будується друга черга меблевого цеху. Підприємство виробляє 11 видів продукції, яка вивозиться до Молдавії, Білорусії, РРФСР та прибалтійських республік. Близько 200 підприємств одержують вироби комбінату.

Значного зростання продуктивності праці деревообробний комбінат досяг у роки семирічки. 1959 року на комбінаті працювало 658 чоловік, а вартість валової продукції становила 24,9 млн. крб. (у старих цінах). Робітники та інженерно-технічні працівники комбінату під керівництвом партійної організації розгорнули дійове змагання за дострокове виконання державних планів і взятих зобов’язань. І семирічне завдання було виконано достроково. В 1965 році комбінат випустив продукції на 4,3 млн. крб. (у нових цінах).

В 1967 році на підприємстві працювало 1132 чоловіка. На честь 50-річчя Великого Жовтня всі вони включилися в змагання за звання колективу комуністичної праці. Деревообробники зустріли славний ювілей достроковим виконанням виробничих планів 1967 року. Вони випустили надпланової продукції на 200 тис. крб., добилися зниження собівартості продукції, що дало прибутку 1,1 млн. крб. За перемогу в змаганні 3 бригадам присвоєно ім’я 50-річчя Великого Жовтня, а 26 передовикам виробництва — звання ударників комуністичної праці. Підприємству було вручено на вічне зберігання прапор райкому КП України та райвиконкому.

В досягненні цих успіхів велика заслуга належить партійній організації комбінату, яка налічує 84 комуністи. В її рядах виросли такі передовики виробництва, як 3. В. Гатеж, П. І. Смирнов, Р. Г. Мотреску, А. Л. Кіпчук, П. Д. Чурар та багато інших.

Новітня техніка вимагає від робітників високого рівня загальноосвітньої підготовки та спеціальних знань. На підприємстві працюють 55 чоловік інженерно-технічного персоналу, з них 10 — з вищою освітою, 22 — з середньою спеціальною і 15 — з середньою освітою. 9 чоловік заочно навчаються у вищих і середніх учбових закладах.

Значна увага приділяється на комбінаті науковій організації праці. В лютому 1967 року було створено на громадських засадах 8 творчих бригад, що налічували 52 чоловіка. Ці бригади складаються з інженерно-технічних працівників і передовиків виробництва. Вони розробили понад 30 заходів, що принесло комбінату економічний ефект у 18,83 тис. карбованців.

Технічний прогрес нерозривно зв’язаний з масовим раціоналізаторством і винахідництвом. 1958 року на комбінаті було 5 раціоналізаторів, а економічний ефект від впровадження у виробництво їх пропозицій становив 1,2 тис. крб. В 1966 році ця група зросла до 59 чоловік. Вони впровадили у виробництво десятки пропозицій, що дало підприємству 140 тис. крб. прибутку. Зустрічаючи 50-річчя Великого Жовтня, винахідники реалізували 20 раціоналізаторських пропозицій, економічний ефект яких — 87 437 крб. прибутку. За роки Радянської влади тут виросли чудові майстри, новатори виробництва. Від перших днів заснування на комбінаті працює династія деревообробників Амбросів, родоначальник якої І. К. Амброс очолював в 1928 році страйк красноїльських робітників.

Не знайти на підприємстві дільниці, де б не трудилися представники цього робітничого роду — потомствені лісоруби і деревообробники, верстатники і меблевики.

За високі виробничі показники урядовими нагородами відзначено Л. М. Дурня — орденом Трудового Червоного Прапора, Т. Л. Герман, А. І. Ончу, С. Г. Урсу — орденом «Знак Пошани».

В міру зростання виробництва невпинно підвищується матеріально-культурний рівень життя робітників і колгоспників Красноїльська. 8 автомашин, 80 мотоциклів, 106 телевізорів, 865 радіоприймачів, що знаходяться в особистій власності мешканців селища,— яскраве підтвердження цього.

Велику роботу проводить селищна Рада. Створено 7 постійних комісій: бюджетно-фінансову, охорони здоров’я і соціального забезпечення, торгівлі і громадського харчування, народної освіти і культури, сільського господарства, дотримання соціалістичної законності, шляхового будівництва і благоустрою села. Виконком сільради розробив і провів у життя багато заходів, спрямованих на дальший економічний і культурний розвиток селища, а також підвищення добробуту колгоспників і робітників. За безпосередньою участю селищної Ради в Красноїльську споруджено 540 будинків для робітників і колгоспників. Значно розширено мережу магазинів, підприємств побутового обслуговування і громадського харчування. В селищі працюють 15 магазинів, їдальня, комбінат побутового обслуговування.

Партійна організація та радянські органи багато зробили для ліквідації культурної відсталості селян Красноїльська. Після визволення села від румунських окупантів було відкрито 2 початкові школи, сільський клуб та дитячі ясла, організовано навчання неписьменних та малописьменних. За двадцять повоєнних років сотні юнаків і дівчат здобули середню освіту.

Зараз у селі працюють середня школа, 3 восьмирічні, початкова і школа робітничої молоді, які відвідують 1200 дітей. Навчає і виховує підростаюче покоління великий загін вчителів — близько 100 чоловік. Багато з них — вихідці з Красноїльська, діти колишніх бідарів, які здобули вищу освіту за Радянської влади. Це, зокрема, С. В. Герман, І. С. Скіпор та інші.

Для дошкільнят організовано двоє дитячих ясел та садок. В 1945 році в Красноїльську не було жодної бібліотеки. В 1959 році село мало вже дві бібліотеки з книжковим фондом 8072 томи, які обслуговували 700 читачів. Зараз тут є 8 бібліотек, які налічують 50 тис. томів художньої, суспільно-політичної та наукової літератури. 1959 року збудовано клуб на 350 місць, де працюють хоровий, музичний, драматичний та хореографічний гуртки.

В селищі створено ансамбль пісні і танцю з 70 чоловік. В 1967 році його нагороджено грамотою і дипломом обласного фестивалю самодіяльного мистецтва за високу майстерність у виконанні молдавських народних танців.

На одній з вулиць Красноїльська стоїть будинок, двері якого не зачиняються від ранку до вечора. Це — філіал Сторожинецької дитячої музичної школи. Тут діти пізнають красу музичного мистецтва, опановують нотну грамоту, вчаться грати на улюблених інструментах.

Всю діяльність культурно-освітніх установ села спрямовано на подання всебічної допомоги партійній, комсомольській та громадським організаціям у комуністичному вихованні трудящих.

Радянська влада постійно дбає і про охорону здоров’я населення. 1945 року в селі відкрито фельдшерський пункт. Через п’ять років тут уже працювали лікарсько-амбулаторний, 2 акушерські і 2 фельдшерські пункти, персонал яких налічував 23 чоловіка. Цього ж року почала діяти дільнична лікарня з клініко-діагностичною лабораторією, кабінетом фізіотерапії та зубопротезною лабораторією. Її обслуговують 22 медичні працівники з вищою і середньою спеціальною освітою. Крім лікарні, в селі є три фельдшерсько-акушерські пункти, аптека, два» пологові будинки. Всі установи забезпечені необхідним обладнанням та інвентарем.

Медичні працівники Красноїльська — люди неспокійної вдачі й невичерпної енергії. Вони не лише лікують хворих, а й ведуть велику роз’яснювальну роботу серед населення. Лікарі часті гості в культурно-освітніх установах і навчальних закладах, в колгоспі й на підприємствах, в хатах колгоспників і робітників. їх люблять і поважають усі мешканці села. Велику пошану здобула випускниця Чернівецького медичного інституту В. Б. Островська, що 18 років працює в селі й обіймає посаду заступника головного лікаря протитуберкульозного санаторію. 1961 року за сумлінну працю її нагороджено орденом Леніна, а 1965 року — персональною премією Міністерства охорони здоров’я СРСР.

На початку 50-х років у передгір’ях Карпат, де містилася садиба румунського капіталіста Маврокордата, почав діяти протитуберкульозний санаторій, розрахований на стаціонарне лікування 255 чоловік взимку і 320 — влітку. Він має два рентгенівські та зуболікувальний кабінети, клінічну лабораторію, кабінети лікувальної фізичної культури та фізіотерапії. В ньому організовано кліматолікування.

Величезні перетворення сталися в Красноїльську за Радянської влади. Але трудівники села не заспокоюються на досягнутому. Великі плани у них і на майбутнє. За п’ятирічку передбачається побудувати фабрику, яка буде випускати вітамінізований корм із хвої. Розгортається будівництво спортивного залу, багатоквартирних житлових будинків.

Запорукою успішного виконання цих накреслень є самовіддана праця трудівників села.

Cайт розроблений в рамках проекту "U-LEAD з Європою: Програма для України з розширення прав і можливостей на місцевому рівні, підзвітності та розвитку", що фінансується спільно Европейським Союзом і його державами-членами: Данією, Естонією, Німеччиною, Польщею та Швецією;
впроваджується Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH